Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. У кожного воно своє та дається кожному з нас, нажаль, лише один раз.

Все у житті починається від народження, з дороги, від якої ведеться відлік часу: в дитинстві ми щасливі, мріємо та чекаємо дива, у двадцять ми почуваємося молодими, сповненими сил, у тридцять вже маємо якийсь опит та крокуємо далі, у п’ятдесят, обертаючись назад, розуміємо, що досягли життєвої осені та, плекаючи онуків, передаємо їм свої знання. А що ж відчуває людина, якій виповнилося 100 років? З цим запитанням начальник управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва Дордій Г.О. та працівники сектору персоналу та організаційно – інформаційної роботи завітали в день народження до сторічного ювіляра – пенсіонера Заводського району міста Миколаєва Фабричного Івана Павловича.

Іван Павлович народився 28 жовтня 1915 року. Його життя було не завжди легким, але все ж життєва стежка його вела вірною дорогою. Іван Павлович народився у родині селян у селі Конотопівка, Валуйського району, Білгородської області. Все своє життя його батьки працювали на безкрайніх ланах та віддавали цій роботі свою молодість і усі свої сили. 

До 1930 року він жив та вчився у селі Конотопівка, а з осені 1930 року переїхав в місто Торез (Чистяково), Сталінської області (нині – Донецька область), де закінчив школу семирічку. У 1933 році вступив в Дніпропетровський індустріальний технікум та по закінченню у 1937 році отримав диплом за спеціальністю «Електрообладнання промислових підприємств». За направленням працював на Таганрозькому заводі та Кузнецькому металургійному комбінаті ім. І.В. Сталіна. В ті часи ці підприємства були найбільшими металургійними заводами в регіоні. Продукція підприємств використовувалася в нафтогазовому секторі, машинобудуванні, будівництві та ЖКГ. В штаті кожного заводу нараховувалось понад 6000 працівників, одне місце з яких, і зайняв Іван Павлович. Але на деякий час йому прийшлося залишити роботу та у серпні 1938 року 

Іван Павлович був призваний на службу до Червоної армії, де до листопада 1940 року служив у 2-у Далекосхідному командуванні. Після демобілізації був прийнятий в Новотроїцьке рудоуправління, Ольгинського району, Сталінської області, головним енергетиком. Але й тут Івану Павловичу не вдалося довго затриматися, адже у 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. Він не жалкуючи свого життя першим пішов до лав громадян СРСР, яких призвали на військову службу, до речі, на початку війни таких осіб було призвано понад 34,5 мільйонів.

Майже всю війну Іван Павлович пробув на фронті. Брав участь у боях під Москвою, Смоленськом, Вітебськом, Великими Луками, та стояв на Сталінградському фронті, брав участь у визволенні Донбасу, Криму, Румунії і Болгарії від німецько-фашистських загарбників. Отримав три поранення під Москвою, Великими Луками і в Криму.

За мужність та героїзм в боротьбі проти фашистських загарбників Іван Павлович був нагороджений орденом «Червоної зірки», медалями «За відвагу», «За оборону Москви».

Лише завдяки таким людям був нещадно вигнаний фашистський ворог з країни та у травні 1945 року настала довгоочікувана перемога! Треба було повертатися до мирного життя, відбудовувати країну та піднімати промисловість. Так, Іван Павлович, повернувшись з війни, одразу ж продовжив свою працю на Новотроїцькому рудоуправлінні на посаді головного енергетика. За самовіддану працю був нагороджений медалями «За відбудову Донбасу», «За відновлення чорної металургії» та іншими. Він зміг пропрацювати все життя в одному дружньому колективі, а з 1978 року вийшов на заслужений відпочинок, ставши пенсіонером.

Іван Павлович має велику дружну родину, яка віддає всю свою любов та пошану батьку, дідусю та прадіду, адже ювіляр має двох доньок, трьох онуків та одного правнука!

У колі його родини та з нагоди 100-річного ювілею колектив управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва вітає Івана Павловича з його Днем народження та бажає здоров’я! Низький уклін Вам, Іване Павловичу!

Наприкінці нашої розповіді про життєвий шлях Івана Павловича, хотілось би процитувати його слова: «Не бійтесь того, що ваше життя має закінчитися, бійтеся того, що воно так і не почнеться»…

Керівництво управління ПФУ в Заводському районі м.Миколаєва