На виконання постанови Кабінету Міністрів України  від 05.04.2017  № 268  «Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» служба у справах дітей адміністрації Заводського району проводить роз’яснювальну роботу серед населення щодо отримання дітьми статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

 

Відповідно до зазначеної постанови КМУ, до такої категорії належать діти, які  внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів:

- отримали поранення, контузію, каліцтво;

-  зазнали фізичного, сексуального насильства;

- були викрадені або незаконно вивезені за межі України;

- залучалися до участі у діях воєнізованих чи збройних формувань;

-  незаконно утримувалися, у тому числі в полоні;

-  зазнали психологічного насильства.

 

Під психологічним насиллям слід розуміти моральні страждання дитини, які вона зазнала внаслідок воєнних дій, зокрема, у разі загибелі її батьків або одного з них під час проведення антитерористичної операції (операції об’єднаних сил).

 

Сім’ї загиблих захисників України під час проведення антитерористичної операції (операції об’єднаних сил), які мають дітей, та батьки (опікуни/піклувальники) дітей, що підпадають під категорію постраждалих  внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів  та проживають у Заводському районі м. Миколаєва, можуть одержати консультацію щодо отримання дітьми такого статусу в службі у справах дітей адміністрації Заводського району за адресою: вул. Погранична, 9, кабінети  26, 27, тел. 47-35-08, 47-37-03, 47-35-03.

Для надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, служба у справах дітей за місцем походження дитини протягом двох місяців повинна зібрати необхідні документи (свідоцтво про народження дитини та документи, що засвідчують обставини, за яких дитина залишилась без
батьківського піклування).

Статус дитини-сироти надається дітям, у яких померли або загинули батьки, що підтверджується свідоцтвом про смерть кожного з них.

Статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям:

     1) батьки яких позбавлені батьківських прав, що підтверджується рішенням суду;

     2) які відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав,що підтверджується рішенням суду;

     3) батьки яких визнані безвісно відсутніми, що підтверджується рішенням суду;

     4) батьки яких оголошені судом померлими, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;

     5) батьки яких визнані недієздатними, що підтверджується рішенням суду;

     6) батьки яких відбувають покарання в місцях позбавлення волі,що підтверджується вироком суду;

     7) батьки яких перебувають під вартою на час слідства, що підтверджується постановою суду;

     8) батьки яких знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ,пов’язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, що підтверджується ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;

     9) у зв’язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати  свої батьківські обов’язки, що підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії про наявність у батька,матері хвороби,що перешкоджає виконанню ними батьківських обов’язків,виданим у порядку,встановленому МОЗ;

     10) підкинутим, батьки яких невідомі,покинутим в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яких відмовилися забрати з цих закладів батьки,інші родичі,про що складено акт за формою,затвердженою МОЗ і МВС.

           Якщо у випадках, коли,  дитину виховувала одинока мати, до документів додається довідка, видана органом реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, про те, що відомості про
батька внесені за вказівкою матері відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України.

      Після встановлення статусу дитини-сироти або дитини,позбавленої батьківського піклування,орган опіки та піклування райдержадміністрації за місцем походження такої дитини вживає вичерпних заходів до влаштування її в сім’ю громадян України (усиновлення, під опіку,піклування, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу).

     Особи, в сім’ї яких влаштовуються діти-сироти та діти,позбавлені батьківського піклування, зобов’язані пройти за направленням служб у справах дітей курс навчання з проблем виховання таких дітей (за винятком осіб,які бажають усиновити дитину) в центрі соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді.

     Родичі дитини, які мають намір взяти її під опіку,піклування,курс навчання не проходять.

    Особа, яка виявила бажання взяти на виховання в сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, подає службі у справах дітей за місцем свого проживання:

     1. заяву (від подружжя приймається спільна заява, підписана обома подружжями);

     2. довідку про доходи за останні шість місяців або копію декларації про доходи,засвідчену в установленому порядку;

    3. документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням;

     4. копію свідоцтва про шлюб (для осіб,які перебувають у шлюбі);

     5. довідку про проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і рекомендацію центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо включення кандидатів до єдиного банку даних;

    6. копію паспорта;

    7. висновок про стан здоров’я заявника, складений за формою згідно з додатком 5;

     8. довідку від нарколога та психіатра для осіб, які проживають разом із заявниками;

    9. довідку про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видану органами внутрішніх справ за місцем проживання заявника;

    10. письмову згоду всіх повнолітніх членів сім’ї, що проживають разом з особою, яка бажає взяти дитину-сироту або дитину,позбавлену батьківського піклування, під опіку, піклування,утворити прийомну сім’ю або на власній житловій площі - дитячий будинок сімейного типу, засвідчену нотаріально або написану
власноручно в присутності посадової особи, яка здійснює прийом документів, про що робиться позначка на заяві із зазначенням прізвища,ім’я,по батькові,підпису посадової особи та дати.

     Строк дії документів, становить дванадцять місяців.

Діти – особлива соціально-демографічна група населення віком від 0 до 18 років, яка має свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю відстоювати і захищати їх перед суспільством. Із правової точки зору вона є самостійним суб’єктом права, тому на неї поширюється весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав дитини.

Жорстоке поводження з дітьми та підліткове насильство – проблема держави і кожної свідомої особистості. Її прояви – це тисячі дітей, які не отримують освіти, не мають постійного місце проживання, жебракують з однолітками або дорослими, потерпають від побиття та насильства, яких примушують до важкої праці. Конституція України зазначає, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Стаття 3 Конституції стверджує, що людина, її життя та здоров’я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 28 Конституції України встановлює, «що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».

В «Енциклопедії соціальної роботи» зазначається, що «типова модель сімейної жорстокості – це застосування сили сильнішого до слабшого. Сила може бути фізичною чи зазначатися статусом». Жорстоке ставлення до дітей зумовлюється як недієздатністю і залежністю останніх, їхнім невмінням захистити себе, слабкістю, так і позицією сильного, дорослого, котрий самореалізується таким чином, відстоює позицію сильного : «Бий своїх, щоб інші лякались».

Жорстоке поводження, як зазначає Ф.Буше-Сольньє, - це правова категорія, «що є ширшою, ніж тортури та нелюдське і принизливе для гідності поводження».

Згідно ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї жорстоке поводження може мати вигляд насильства – «будь-яких умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психологічному здоров’ю.

За свідченням дітей, із жорстокістю вони вперше стикаються у власній родині.

Жорстоке ставлення до дітей посилюється у ситуаціях алкоголізму або наркотизації батьків, у кризових сім’ях. Тому профілактика алкоголізму, наркоманії та пропаганда здорового способу життя є також важливою складовою соціальної роботи в з попередження жорстокого поводження з дітьми.

Важливою є робота щодо формування педагогічної культури батьків. Сучасний життєвий ритм стрімкий і напружений, тож сім’я має бути притулком для душі, місцем переходу до стану розкутості, зняття психологічного напруження. Любов та дбайливе ставлення до дитини - найкращий засіб виховання.

Жорстоке поводження – поняття ширше за насильство, оскільки воно не завжди умисне, свідоме, може не зачіпати права і свободи дітей, але не задовольняти при цьому їхніх потреб та інтересів, і виражатися у грубій формі. Насильство здійснюється з наміром отримати певний ефект, а жорстоке поводження може мати в основі цілком позитивні наміри. Трапляються випадки, коли людина, яка здійснює жорстоке поводження, не усвідомлює поганих наслідків цього.

 

Жорстоке поводження з дітьми з боку педагогічних працівників може виявлятись у:

- приниженні, ставленні в куток;

- нагадування при класному колективі про вади дитини, особливості сім’ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо;

- ігнорування фізичних потреб дитини;

- існування улюбленців;

- підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцінках;

- авторитаризмі, вимогах без пояснень;

- недоцільних вимогах щодо зовнішнього вигляду дитини і застосуванні дій щодо його покращення тощо.

Школа є другим соціальним інститутом, що бере участь у розвитку особистості і нерідко може провокувати насильство з боку батьків. Учитель повідомляє батькам, що їх дитина пропускає уроки, має погану поведінку й одержує погані оцінки. Отримуємо результат: мінімум – моральний вплив, максимум - фізичне покарання. Практика показує, що як правило батьки карають дитину не за реальну провину, а за пережитий сором через спілкування з вчителем. Тому дуже важливою є коректна поведінка педагога.

Жорстоке поводження з дітьми найчастіше трапляється в колі ровесників. В аспекті профілактики насильницької поведінки варто згадати вплив на формування агресивних тенденцій учнівської молоді засобів масової інформації. Спостерігаючи за насильницькою поведінкою на екрані діти схильні до відтворення цього в реальному житті. А кількість передач, які транслюють насилля, стає на жаль, все більше. Тому, завдання сучасних батьків та педагогів - дозування перегляду телепередач та доступу до Інтернет- ресурсів, створення широкої мережі позашкільних гуртків, секцій, залучення учнівської молоді до суспільно корисної праці, створення у дитини відчуття власної цінності та значущості в колі однолітків.

Окремим напрямом профілактичної роботи щодо жорстокого ставлення до дітей є формування неприйняття жорстокого поводження з дітьми в колі ровесників в макро – та мікро середовищі. Діти повинні знати, що таке жорстоке поводження з однолітками, як воно карається, що це – ганебно. Необхідним у вихованні підлітків є формування дієвого неприйняття у них жорстокого поводження з ровесниками, створення умови в навчальних закладах, за яких можна почути голос дитини.

Педагогічний вплив передбачає використання всіх засобів і прийомів для досягнення виховного результату, ефективними є прийоми, які, сприяють формуванню позитивних рис вихованців, допомагають скорегувати спрямованість емоцій, ставлень, поведінки підлітка, корегують прояви негативної поведінки дитини.

Жоден метод впливу не може бути ефективним, якщо застосовується не в комплексі.. Потрібен соціально-педагогічний вплив на дитину, створення сприятливого середовища для гармонійного, всебічного розвитку особистості дитини.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми призводить до найрізноманітніших наслідків, але усіх їх об’єднує одне – шкода здоров’ю дитини чи небезпека для її життя.

Для дітей, що часто потерпають від вербальної агресії з боку батьків, однокласників, педагогів характерний високий рівень фізичної агресії, міжособистісні проблеми. Такі особливості дітей заважають їх соціальній адаптації, викликають неприйняття і навіть відчуження з боку однолітків і дорослих.

Постійна критика і словесні образи дитини призводять до того, що вона починає вважати, що не заслуговує хорошого ставлення батьків або інших дорослих, не гідна любові. Рівень її самоповаги значно знижується, порушується самосприйняття, розвивається низька самооцінка, "комплекс неповноцінності". Такі діти, пристосовуючись до ситуації, виробляють різні способи поведінки, самовираження - від схильності до самоти, фантазій, марень протягом дня до агресії і асоціальної поведінки. Агресія і гнів можуть бути спрямовані як проти інших, так і проти себе.

Актуальним залишається питання участі педпрацівників у здійсненні індивідуального підходу до виховання, навчання, розвитку школяра. Дитина проводить у навчальному закладі значний час, який потрібно раціонально використати для захисту її прав, свобод та інтересів.

У загальноосвітніх закладах доцільно впроваджувати превентивні заходи з профілактики насильства, жорсткого поводження та агресивної поведінки серед неповнолітніх, запобігання негативним проявам серед учнівської молоді, проводити інформаційно - профілактичні заходи з батьками та педагогічними працівниками.

Взаємодія суб'єктів соціальної роботи є важливою складовою у забезпеченні реальної допомоги дитині та її сім'ї.

З огляду на вищесказане,одним з пріоритетних напрямків діяльності служби у справах дітей є профілактика насильства, жорсткого поводження та агресивної поведінки серед неповнолітніх, забезпечення захисту дітей від будь-яких форм жорстокого поводження з ними.

Значний обсяг цієї роботи покладається також на представників інших галузей, відомств, служб: кримінальної міліції у справах дітей, відділу у справах сім'ї, молоді та спорту, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, закладів освіти та закладів охорони здоров’я тощо.

Від того наскільки ефективно будуть співпрацювати педагоги, представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських організацій над вирішенням проблеми жорстокого поводження з дітьми, залежить вирішення питання не лише дбайливого ставлення до дитини в кожній конкретній сім'ї, а і виховання гідних громадян держави, побудови гуманного, правового суспільства в цілому.